Головна » Гіди по здоров'ю » ВІЛ / СНІД » ВІЛ /СНІД і трудове законодавство України

ВІЛ /СНІД і трудове законодавство України

В сучасних умовах політика щодо ВІЛ /СНІДу у сфері праці повинна будується, перш за все, з урахуванням вимог ряду конвенцій Міжнародної організації праці (МОП)

Відповідно до Практичним посібником МОП «ВІЛ /ПСІД і сфера праці», до числа цих конвенцій, зокрема, належать:

  • Конвенція № 111 про дискримінацію в галузі праці та занять (ратифікована Україною 4.08.1961);
  • Конвенція № 159 про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів (ратифікована Україною 6.03.2003);
  • Конвенція № 158 про припинення трудових відносин (ратифікована Україною 16.05.1994);
  • Конвенція № 98 про застосування принципів права в організації і веденні колективних переговорів (ратифікована Україною 14.09.1956);
  • Конвенція № 154 про колективні переговори (ратифікована Україною 16.05.1994);
  • Конвенція № 155 про безпеку та гігієну праці та виробничої сфери;
  • Конвенція № 161 про служби гігієни праці;
  • Конвенція № 121 про допомогу у випадках з виробничого травматизму;
  • Конвенція № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення;
  • Конвенція № 149 про сестринський персонал (ратифікована Україною 05.03.1979);
  • Конвенція № 97 про працівників-мігрантів (переглянута);
  • Конвенція № 143 про зловживання в галузі міграції і про забезпечення працівникам-мігрантам рівних можливостей і рівного ставлення;
  • Конвенція № 175 про працю на умовах неповного робочого часу;
  • Конвенція № 182 про найгірші форми дитячої праці (ратифікована Україною 14.12.2000).
  • Для того щоб відповісти на запитання, яким чином відображено в цих актах міжнародні принципи політики щодо ВІЛ /СНІДу у сфері праці, слід проаналізувати зміст зазначених нижче нормативно-правових актів.

    Перш за все, в ст. 2-1 Кодексу законів про працю України зазначено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

    Ст. 5-1 гарантує працездатним громадянам вільний вибір виду діяльності та правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння в охороні праці.

    Відповідно до ст. 22 забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.

    В ст. 24, ч.2 Зазначено, що у випадках, передбачених законодавством України, при укладенні трудового договору, громадянин зобов'язаний подати документ про стан здоров'я, а відповідно до ч. 6 цієї статті - забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичними показаннями запропонована робота протипоказана за станом здоров'я .

    Ст. 25 заборонено при укладенні трудового договору вимагати від осіб, які поступають на роботу, документи, подання яких не передбачено законодавством.

    Работодателя ні в якому разі не має права вимагати від осіб, які подали заяву про прийняття на роботу, і від працівників надання, серед іншого, тих особистих відомостей про стан здоров'я, які не передбачені законодавством. Ця вимога, описане в ст.25, стосується, в тому числі, і особистих відомостей щодо ВІЛ.

    В ст. 32, ч. 2 зазначено, що власникові або уповноваженому ним органу забороняється переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я. Крім випадків (ст. 33, ч. 2) ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемії і т.п., строком до одного місяця, якщо дана діяльність не протипоказана працівникові за станом здоров'я, з оплатою не нижче середнього заробітку на попередній роботі.

    Важливо відзначити, що законодавство України не передбачає обов'язкового ВІЛ-скринінгу , Як жодній з категорій претендентів на роботу (в разі проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів при вступі на роботу), так і жодної з категорій працюючих (в разі проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів працівників, які повинні проходити такі періодичні огляди), так як дана вимога відсутня в Законі Україні «Про захист населення від інфекційних хвороб» і в Законі України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення», а також у ряді підзаконних актів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23.07.2002 р. № 280.

    Отже, наявність ВІЛ-інфекції не може бути підставою для відмови людині в прийнятті на роботу або підставою для його звільнення з роботи.

    Законодавство України вимагає здійснення універсальних заходів з контролю за інфекцією, включаючи професійну підготовку та забезпечення відповідним оснащенням у всіх умовах, у тому числі при роботі з кров'ю та іншими біологічними матеріалами.

    Також, законодавство України приділяє значну увагу питанням забезпечення соціального захисту професійних працівників, які працюють в умовах професійного ризику зараження ВІЛ і випробували таке зараження внаслідок виконання своїх професійних обов'язків.

    У Кодексі законів про працю України прямо не вказується на такий обов'язок, як конфіденційність медичної й особистої інформації про працівників. Але, такий обов'язок прямо випливає з відповідних норм Конституції України, Закону «Про інформацію», Закону «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення» і т.п.

    Таким чином, на підставі викладеного вище можна зробити висновок, що в цілому законодавство України щодо ВІЛ /СНІДу у сфері праці відповідає міжнародним вимогам.




    © При використанні даного матеріалу посилання на MedicLab обов'язкове